Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року Справа № 914/2470/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Ходаківської І.П.перевіривши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 у справігосподарського суду Львівської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_5простягнення 612 694, 86 грн заборгованості за договором фінансового лізингуза зустрічним позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_5дотовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"простягнення 303 824,24 грн, визнання недійсними частин договору фінансового лізингу та зобов'язання провести перерахунокв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Самокиша В.Ю. - дов. №30-12/13-2 від 20.12.2013;від відповідача:не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 28.02.2014 господарського суду Львівської області (суддя: Кидисюк Р.А.) первісний позов задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 118 504, 22 грн. заборгованості, в які включено: комісію лізингодавця (без ПДВ), 2% комісії за розірвання договору лізингу (без ПДВ), додаткові витрати з ПДВ по страхуванню предмета лізингу, витрати, пов'язані зі зберіганням предмета лізингу, витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса, 3% річних, інфляційні втрати, а в частині стягнення з відповідача 494 190, 64 грн відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково. Визнано недійсним ч.5 пункту 10.3.2. додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2832-08/08 від 01.07.2009 та пункт 6.3 договору фінансового лізингу №LC2832-08/08 від 01.07.2009. В задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення з ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 303 824, 24 грн. та зобов'язання провести перерахунок відмовлено.

Рішення з первісного позову, мотивоване тим, що вимога лізингодавця про відшкодування вартості предмета лізингу після припинення договірних відносин та повернення предмета лізингу суперечить приписам ст.665 Цивільного кодексу України. Також, суд визнав безпідставними вимоги про стягнення 346 085, 89 грн. відшкодування частини вартості предмета лізингу (суму курсової різниці), 6993,22 грн. витрат, пов'язаних із страхуванням предмету лізингу (з ПДВ), 752,40 грн. ПДВ із витрат, пов'язаних з вчиненням виконавчого напису нотаріуса, а також 2650,78 грн. ПДВ із 2% річних за розірвання договору лізингу.

Приймаючи рішення в частині зустрічного позову, суд виходив з того, що оспорювані положення договору лізингу та додатку №4 до договору лізингу суперечать приписам ч. 3 ст. 615, ч. 2 ст. 653, ст. 655, ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України та правовій природі відносин купівлі-продажу, у зв'язку з чим вони підлягають визнанню недійсними, та з тих же підстав не прийнято заяву ФОП ОСОБА_5 про відмову від зустрічного позову в цій частині. Щодо вимоги за зустрічним позовом про стягнення з ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 303 824, 24 грн. та зобов'язання провести перерахунок, то господарський суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на ч.4 ст. 653 Цивільного кодексу України.

Постановою від 12.06.2014 Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Орищин Г.В., судді - Галушко Н.А., Новосад Д.Ф.) рішення від 28.02.2014 господарського суду Львівської області щодо часткового задоволення зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_5 та щодо стягнення з ПАТ "Райффайзен Лізинг Аваль" на користь ФОП ОСОБА_5 1147,00 грн. судового збору - скасовано та викладено в наступній редакції: визнано недійсним ч.5 пункту 10.3.2. додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2832-08/08 від 01.07.2009 та пункт 6.3 договору фінансового лізингу №LC2832-08/08 від 01.07.2009; первісний позов задоволено частково; стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 118 504, 22 грн. заборгованості.

В частині позовних вимог ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення з ФОП ОСОБА_5 494 190 ,64 грн. відмовлено.

В частині зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_5 про визнання недійсними ч.5 п. 10.3.2. додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2832-08/08 від 01.07.2009 та пункту 6.3 договору фінансового лізингу №LC2832-08/08 від 01.07.2009 прийнято відмову від зустрічних позовних вимог і в цій частині припинено провадження у справі.

В задоволенні решти зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_5 відмовлено.

Постанова мотивована тим, що згідно п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право визнати недійсними ч.5 п.10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2832-08/08 від 01.07.2009 та п.6.3 цього ж договору лізингу, оскільки зміст ч.5 п.10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2832-08/08 від 29.07.2008 "Загальні умови фінансового лізингу" щодо встановлення обов'язку для лізингоодержувача сплатити частину невідшкодованої вартості предмета лізингу при достроковому розірванні договору лізингодавцем суперечить ч.3 ст.615, ч.2 ст.653, ст.655, ч.1 ст.665 Цивільного кодексу України. Положення п.6.3 вказаного договору лізингу також суперечить правовій природі відносин купівлі-продажу, оскільки передбачає позбавлення права лізингоодержувача на повернення коштів сплачених за вартість товару, який йому не передано у власність.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в частині визнання недійсними п.6.3 договору, ч.5 п.10.3.2 загальних умов договору, відмовити у задоволення первісних позовних вимог ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення 494 190, 64 грн та справу в цій частині відправити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу відповідач за первісним позовом не надіслав.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 29.07.2008 ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець) та ФОП ОСОБА_5 (лізингоодержувач) уклали договір оренди (фінансового лізингу) №L2832-08/08, за п. 1.1 якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) № Р2831-08/08 від 29.07.2008 зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо слати лізингових платежів, 24.01.2012 позивач за первісним позовом вимогою № 177-01/12 письмово повідомив відповідача про усунення порушення та сплати заборгованості протягом 3-ох днів, а також попередив про дострокове припинення договору та наслідки такого припинення.

З огляду на те, що відповідач вказані порушення не усунув, позивач листами № 234-01/12 від 30.01.2012 та № 235-01/12 від 30.01.2012 повідомив лізингоодержувача про відмову від договору лізингу з 31.01.2012 та вимагав в добровільному порядку відповідно до умов договору повернути предмет лізингу.

16.02.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинено виконавчий напис про повернення предмета лізингу його власнику - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль". За актом вилучення предмета лізингу, останній переданий власнику 23.03.2012.

Під час розгляду справи господарським судом першої інстанції позивач за первісним позовом подав заяву про відмову від частини зустрічних позовних вимог, щодо визнання недійсними частини пункту 10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу та п.6.3 договору фінансового лізингу та про припинення провадження в цій частині.

Однак, господарський суд першої інстанції не прийняв вказану відмову, мотивуючи тим, що відповідно ч.6 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, відмова від позову не приймається судом, якщо така відмова суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно ст.806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Господарські суди дійшли висновку, що договір лізингу містить елементи договорів оренди та купівлі-продажу, оскільки погодження сторонами умови про право лізингоодержувача на викуп предмета лізингу, а також узгодження віднесення до складу лізингових платежів суми, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу є безумовною умовою купівлі-продажу. Отже, на правовідносини, що склалися між сторонами в частині, щодо одержання позивачем відшкодування частини вартості предмета лізингу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Частиною 2 ст.653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Господарськими судами встановлено, що 31.01.2012 договір лізингу в односторонньому порядку розірвано з ініціативи лізингодавця у зв'язку з неналежним виконанням лізингоодержувачем умов договору в частині сплати лізингових платежів.

Пунктом 6.3 договору фінансового лізингу передбачено, що у випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) лізингодавцем цього договору раніше сплачені лізингоодержувачем платежі поверненню не підлягають.

Частиною 5 п.10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу обумовлений обов'язок лізингоодержувача у разі дострокового припинення договору сплатити лізингодавцю заборгованість зі сплати вартості предмету лізингу для лізингового періоду, який є наступним за періодом вилучення (повернення) предмету лізингу, або в якому має місце дострокове припинення договору.

Господарськими судами також встановлено, що відмова лізингодавця від договору лізингу, є відмовою продавця від договору купівлі-продажу речі та припиненням відносин. Відтак, вимога лізингодавця в частині відшкодування вартості предмета лізингу після припинення договірних відносин та повернення предмета лізингу суперечить приписам ст. 665 Цивільного кодексу України.

Такий висновок господарського суду першої інстанції ґрунтується на чинному законодавстві та матеріалах справи, також підтверджується позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 01.10.2013 зі справи №11/5005/2290/2012. При аналогічних правовідносинах, які є предметом розгляду у даній справі, Верховний Суд встановив, що обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу до нього права власності на товар. У випадку, якщо договір лізингу розірвано і лізингоодержувач повернув предмет лізингу, то у лізингодавця відсутні підстави вимагати сплати вартості цього предмета.

За ч.1 ст.11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України.

За п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд має право за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, про необхідність визнання недійсними ч.5 п.10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2832-08/08 від 01.07.2009 та п.6.3 цього ж договору лізингу, оскільки зміст ч.5 п.10.3.2 додатку №4 до договору фінансового лізингу №LC2832-08/08 від 29.07.2008 "Загальні умови фінансового лізингу" щодо встановлення обов'язку для лізингоодержувача сплатити частину невідшкодованої вартості предмета лізингу при достроковому розірванні договору лізингодавцем суперечить ч.3 ст.615, ч.2 ст.653, ст.655, ч.1 ст.665 Цивільного кодексу України. Положення п.6.3 вказаного договору лізингу також суперечить правовій природі відносин купівлі-продажу, оскільки передбачає позбавлення права лізингоодержувача на повернення коштів сплачених за вартість товару, який йому не передано у власність.

Відповідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому апеляційний господарський суд позовні вимоги про стягнення 316 609, 27 грн. відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості) та 112 465, 28 грн. відшкодування вартості предмета лізингу (заборгованість по виставлених рахунках на дату вилучення) не задовольнив. Дані суми є платежами на відшкодування вартості предмета лізингу, які, як встановлено господарським судом, не покладаються на лізингоодержувача після розірвання договору лізингу та вилучення його предмету.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога в частині стягання з відповідача 346 085, 89 грн. відшкодування частини вартості предмета лізингу (суму курсової різниці) є безпідставною з огляду на наступне.

Правова підстава для визначення курсової різниці 346 085, 89 грн. передбачена п.п.1.8, 2.4 договору лізингу та п.п.5.9, 5.11 додатку №4 до договору. Згідно вказаних положень сторони погодили додатково до визначення зобов'язання у гривні, визначити зобов'язання в грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США. Зобов'язання за цим договором попередньо визначаються в еквіваленті іноземної валюти та в подальшому перераховуються у гривню за формулою: грошовий еквівалент вартості предмета лізингу в іноземній валюті множиться на курс продажу. Таким чином, курсова різниця визначається співвідношенням заборгованості до вартості предмета лізингу у гривні до валютної заборгованості лізингоодержувача після періоду в якому мало місце дострокове розірвання договору за мінусом відшкодування частини вартості предмета лізингу. Оскільки позивач відмовився від договору лізингу та вилучив його предмет, стягнення вказаної суми правомірно визнано безпідставним з тих самих підстав, що і стягнення інших неоплачених сум відшкодування вартості предмета лізингу.

Господарський суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про правомірність стягнення з відповідача за первісним позовом комісії лізингодавця без ПДВ (заборгованість за виставленими рахунками до вилучення предмету лізингу) в сумі 76 686, 69 грн.

Комісія лізингодавця розраховується за умовами п.п.4.2, 4.3, 4.4 вказаного вище договору. Відповідно п.4.2 договору, лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу у період з моменту підписання цього договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю, визначеної за правилами цього договору за ставкою LIBOR 3M плюс 10,289218 % від всієї суми заборгованості, визначеної п.3.1 цього договору.

Сума відсотків у грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку у гривню за курсом продажу, крім того ПДВ. Пунктом 4.4 договору сторони погодили, що розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п.4.2 цього договору від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку (додаток 1 до договору). З огляду на це, формула за якою розраховується комісія лізингодавця у еквіваленті іноземної валюти виглядає наступним чином: заборгованість лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти на початок відповідного звітного періоду множиться на LIBOR 3M плюс 10,289218 % ділиться на 365 днів та множиться на кількість днів у місяці. Отриманий результат множиться на курс долара США та множиться на 1,005 - комісії банку.

Щодо позовних вимог в частині стягнення витрат на зберігання предмета лізингу, витрат на страхування предмета лізингу та витрат, пов'язаних з вчиненням виконавчого напису нотаріусом, апеляційний господарський суд також погодився з господарським судом першої інстанції про їх часткове задоволення виходячи з того, що п.п. 6.4, 6.6 договору лізингу сторони передбачили, що у разі припинення або розірвання цього договору всі витрати, пов'язані з вилученням предмета лізингу, його наступним перепродажем, транспортуванням, збереженням, витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса та інші платежі здійснюється за рахунок лізингоодержувача або відшкодовуються лізингодавцем в повному обсязі. Позивач нарахував відповідачу 2 505, 00 грн. витрат, пов'язаних зі зберіганням предмета лізингу. Ця сума підтверджується матеріалами справи, а відповідач її не заперечував в ході розгляду справи.

Відповідно п.п.7.1, 7.3 додатку №4 до договору, лізингоодержувач зобов'язується за свій рахунок протягом строку лізингу забезпечити страхування предмета лізингу в страховій компанії згідно визначеного лізингодавцем переліку. Договір лізингу розірваний 31.01.2012, предмет лізингу передано лізингодавцю 23.03.2012, що підтверджується актом вилучення. Отже, правовідносини на умовах укладеного договору між сторонами припинились. Крім того, чинним законодавством та укладеним між сторонами договором лізингу не передбачено обов'язку лізингоодержувача відшкодовувати витрати зі страхування предмета лізингу після припинення дії договору. А тому, позивачем безпідставно нараховано суми відшкодування страхових виплат поза межами строку дії договору.

Стягнення, витрат позивача, пов'язаних з вчиненням виконавчого напису нотаріуса у сумі 3 762,00 грн., за вирахуванням суми ПДВ також є правомірним. Донарахування ПДВ на цю суму не випливає з договору та законодавства.

Підставність нарахування 2 % річних за розірвання договору лізингу в сумі 13 253, 90 грн. передбачено ч.1 п.10.3.2 загальних умов договору фінансового лізингу. Згідно вказаного пункту лізингоодержувач зобов'язаний сплатити лізингодавцю комісію в розмірі 2% від суми непогашеної вартості предмета лізингу, в той час, як нарахування на вказану суму ПДВ 20% у сумі 2650,78 грн. є безпідставним, з огляду на відсутність такої вимоги в умовах договору. Також господарський суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок господарського суду щодо стягнення з відповідача 19 885, 71 грн. заборгованості зі страхування предмета лізингу, що виникла в останнього в період дії договору лізингу, а саме до 31.01.2012 та яка не заперечувалась відповідачем.

Щодо відмови у задоволенні судом першої інстанції зустрічних вимог ФОП ОСОБА_5 до ТОВ "Райффаезен Лізинг Аваль" про стягнення 303 824, 24 грн. та зобов'язання провести перерахунок, то Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в силу приписів ч.4 ст.653 Цивільного кодексу України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлене договором або законом.

Сума у розмірі 303 824, 24 грн., яку позивач за зустрічним позовом просив господарський суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом, була сплачена відповідачу за зустрічним позовом в період дії договору лізингу, а саме до 31.01.2012. До зазначеного періоду лізингоодержувач користувався предметом лізингу та зобов'язаний був сплачувати всі передбачені договором платежі. Тому, колегія суддів апеляційної інстанції погодилась з висновком господарського суду першої інстанції, що зустрічні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно не підлягає задоволенню і похідна вимога підприємця про проведення перерахунку.

Відповідно ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Львівським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судова постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 12.06.2014 Львівського апеляційного господарського суду зі справи № 914/2470/13 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

І.П. Ходаківська